Чим фашизм відрізняється від нацизму

Фашизм,націонал-соціалізм

Про тоталітарний режим.Думки російського філософа І.Ільїна.

О тоталитарном режиме. И.А. Ильин

Еще тридцать лет тому назад никому и в голову не приходило включать в науку права понятие «тоталитарного» государства; не потому, чтобы идея такого государства никогда не появлялась на горизонте историка (это было бы неверно!), а потому, что такой режим казался невозможным и никто его не злоумышлял. Если бы даже кто-нибудь «выдумал» его (напр. проект Шигалева-Верховенского в «Бесах» Достоевского!), то все сказали бы: нет, на земле не найдется ни таких бессовестных и безумных людей, ни таких чудовищных государственных учреждений, ни таких технических орудий и приспособлений, чтобы осуществить эту всепроникающую, всенасилующую, всерастлевающую политическую машину. Но вот тоталитарный режим стал историческим и политическим фактом, и мы вынуждены с этим считаться; и люди нашлись, и учреждения развернулись, и техника явилась к услугам людей.

Что же такое тоталитарный режим?

Это есть политический строй, беспредельно расширивший свое вмешательство в жизнь граждан, включивший всю их деятельность в объем своего управления и принудительного регулирования. Слово «тотус» означает по-латыни «весь, целый». Тоталитарное государство есть всеобъемлющее государство. Оно отправляется от того, что самодеятельность граждан ненужна и вредна, а свобода граждан опасна и нетерпима. Имеется единый властный центр; он призван все знать, все предвидеть, все планировать, все предписывать. Обычное правосознание исходит от предпосылки: все неза-прещенное позволено;тоталитарный режим внушает совсем иное: все непредписанное — запрещено. Обычное государство говорит: у тебя есть сфера частного интереса, ты в ней свободен; тоталитарное государство заявляет: есть только государственный интерес, и ты им связан. Обычное государство разрешает: думай сам, веруй свободно, строй свою внутреннюю жизнь, как хочешь; тоталитарное государство требует: думай предписанно, не веруй совсем, строй свою внутреннюю жизнь по указу. Иными словами: здесь управление — всеобъемлющее; человек всесторонне порабощен; свобода становится преступной и наказуемой.

Отсюда явствует, что сущность тоталитаризма состоит не столько в особой форме государственного устройства (демократической, республиканской или авторитарной), сколько в объеме управления: этот объем становится всеохватывающим. Однако такое всеобъемлющее управление осуществимо только при проведении самой последовательной диктатуры, основанной на единстве власти, на единой исключительной партии, на монополии работодательства, на всепроникающем сыске, на взаимодоносительстве и на беспощадном терроре. Такая организация управления позволяет придать собственно государственной форме любой вид: советский, федеративный, избирательный, республиканский или иной. Важна не государственная форма, а организация управления, обеспечивающая всеохват; — до последнего закоулка городского подвала, деревенского чулана, личной души, научной лаборатории, композиторской фантазии, больницы, библиотеки, газеты, рыбачьей лодки и церковной исповедальни.

Это означает, что тоталитарный режим держится не основными законами, а партийными указами, распоряжениями и инструкциями. Поскольку законы вообще еще имеются, они всецело подчинены партийным инструкциям. Поскольку государственные органы еще с виду действуют, они слагают только показную оболочку партийной диктатуры. Поскольку «граждане» еще существуют, они суть только субъекты обязанностей (но не прав! не полномочий!) и объекты распоряжений; или иначе: индивидуальные люди суть рабочие машины, носители страха и симулянты сочувственной лояльности. Это есть строй, в котором нет субъектов права, нет законов, нет правового государства. Здесь правосознание заменено психическими механизмами — голода, страха, муки и унижения; а творческий труд — психо-физи-ческим механизмом рабского надрывного напряжения.

Поэтому тоталитарный режим не есть — ни правовой, ни государственный режим. Созданный материалистами, он весь держится на животных и рабских механизмах «тела-души»; на угрожающих приказах рабо-надзирателей; на их, внушенных им сверху, произвольных распоряжениях. Это не государство, в котором есть граждане, законы и правительство; это социально-гипнотическая машина; это жуткое и невиданное в истории биологическое явление — общества, спаянного страхом, инстинктом и злодейством,— но не правом, не свободой, не духом, не гражданством и не государством.

Если же все-таки говорить о форме этой организации, хотя и не правовой и противо-правной, то это есть рабовладельческая диктатура невиданного размера и всепроникающего захвата.

Правовое государство покоится всецело на признании человеческой личности — духовной, свободной, полномочной, управляющей собой в душе и в делах, т. е. оно покоится на ЛОЯЛЬНОМ правосознании. Тоталитарный режим, напротиз того, покоится на террористическом внушении. Людям грозит: безработица, лишенчество, разлука с семьей, гибе.еь семьи и детей, арест, тюрьма, инквизиционные допросы унижения, избиения, пытки, ссылка, гибель в каторжно концлагере от голода, холода и переутомления. Под давлением этого всеохватывающего страха им внушается: полная покорность, безбожно материалистическое мироощущение систематическое доносительство, готовность к любо-, лжи и безнравственности и согласие жить впроголодь и впрохолод при надрывном труде. И сверх того им внушается «пафос коммунистической революции» и нелепое чувство собственного превосходства над всеми другими народами; иными словами: гордыня собственного безумия и иллюзия собственного преуспеяния. Под влиянием этого террористического гипноза они заражаются слепой верой в противоестественный коммунизм, трагикомическим самомнением и презрительным недоверием ко всему, что идет не из (советской! коммунистической!) псевдо-России.

Этот гипноз инфильтрует и калечит их души — давно, десятилетиями, в поколениях; они уже не замечают ere происхождения; они не понимают, откуда в них эта одержимость гордыней, и некоторые из них (слава Богу — не все попав за границу, блуждают в таком болезненном, тоталитарном душевном состоянии по лицу земли, никому не доверяя, злобой и презрением встречая более ранних эмигрантов и впадая время от времени в припадки болезненного самомнения. Это остатки тридцатилетнего гипноза, которыe могут быть лишь постепенно изжиты и преодолены. Таковы своеобразные черты этого болезненного и чудовищного режима.

Захоплення Криму Росією.

Гордон – Турчинову: Почему вы не отдали приказ арестовать "зеленых человечков" в Крыму или уничтожить их? Если бы отдали – не было бы 10 000 убитых

Гордон – Турчинову: Почему вы не отдали приказ арестовать "зеленых человечков" в Крыму или уничтожить их? Если бы отдали – не было бы 10 000 убитых

Журналист, основатель интернет-издания "ГОРДОН" Дмитрий Гордон в эфире телеканала "112 Украина" обратился к секретарю Совета нацбезопасности и обороны Украины Александру Турчинову.

Гордон напомнил, что в 2014 году, в период аннексии Крыма Россией, Турчинов был и.о. президента Украины, главнокомандующим Вооруженных сил. "Я хочу задать Турчинову один вопрос. Этот вопрос сейчас я задаю как гражданин Украины, но завтра его задаст общество, а послезавтра – история. Уважаемый Александр Валентинович, почему вы лично не отдали приказ арестовать "зеленых человечков" или уничтожить их с тем, чтобы сказать всему миру: "Смотрите: вот неизвестные террористы вторглись на территорию суверенного государства, мы пытались их арестовать – не получилось, и мы их уничтожили", – сказал Гордон.

По мнению журналиста, если бы захватившие административные здания в Крыму в феврале–марте 2014 года российские военные были уничтожены, не было бы военного конфликта на Донбассе. 

"Понимаете ли вы, Александр Валентинович, что если бы вы это сделали – не было бы проблемы на Донбассе, не было бы 10 000 убитых людей. Можно было бы решить вопрос, задавив эту гидру в зародыше", – считает Гордон.

Он напомнил, что в 1994 году украинским спецслужбам удалось предотвратить похожий сценарий в Крыму.

Читайте также: Турчинов объяснил, почему деньги Януковича смогли вернуть в госбюджет только через суд

"Евгений Кириллович Марчук (в 1994 году – глава СБУ. – "ГОРДОН") не даст мне соврать. В 1994 году, когда президентом Крыма был избран россиянин Мешков, ночью, на самолетах, группа "Альфа" десантировалась  на полуостров, взяла под контроль МВД и СБУ. Наутро, когда туда пришли россияне, они увидели группу "Альфа" – и конфликт не состоялся", – рассказал Гордон.

Журналист считает, что если бы в 2014 году Украина провела силовую операцию в Крыму, это понял бы весь мир.

"Весь мир понял бы, если бы наши войска или спецназ арестовали или уничтожили людей без опознавательных знаков, которые вторглись на территорию суверенного государства, тем более вошли в орган власти – Верховный Совет Крыма. Я задаю этот вопрос в надежде, что Александр Валентинович публично ответит", – сказал Гордон.

В ночь на 27 февраля 2014 года люди с оружием (как позже оказалось – российские силовики) захватили здания Верховного Совета и Совета министров Крыма в центральной части Симферополя, подняв над ними флаг России. 16 марта в Крыму прошел незаконный референдум, после которого Россия аннексировала полуостров.

По словам Сергея Пашинского, который во время аннексии был и.о. главы Администрации Президента, Турчинов давал команду украинским военным в Крыму стрелять по российским военнослужащим, но они так и не выполнили приказ. По мнению Пашинского, это произошло потому, что многие военные в Крыму симпатизировали российской власти. "На 70% крымские части были укомплектованы крымчанами, а вы знаете настроения в Крыму. Они считали, что это историческая справедливость", – заявлял он.

По утверждениям Турчинова, в начале 2014 года Вооруженные силы Украины могли противопоставить России только две батальонно-тактические группы. Большинство украинских военнослужащих, сотрудников СБУ и МВД, которые во время аннексии находились на полуострове, по словам Турчинова, изменили присяге. "Для понимания ситуации: не предали свою страну из находившихся в Крыму 13 468 солдат и офицеров Вооруженных сил только 3990 (29,6%), из 10 936 работников МВД – только 88 человек (0,8%), из 1870 пограничников в Украину вернулось только 519 (27,7%), из 2240 работников СБУ – только 242 (10,8%), из 527 офицеров и прапорщиков Управления госохраны не предало Украину – только 20 человек (3,8%)", – сказал Турчинов в начале 2017 года.

Економіка Росії перед 1 світовою війною

Экономика царской России

Некоторые любят поминать про якобы небывалый рассвет российской экономики перед революцией. Посмотрим, как обстояло дело в действительности...

•  Иван Малышкин

12Оценить статью: 10 6

Статья взята здесь: https://vk.com/al_feed.php?w=wall162787163_5173

Некоторые любят поминать про якобы небывалый рассвет российской экономики перед революцией. Посмотрим, как обстояло дело в действительности...
...Если брать чисто КОЛИЧЕСТВЕННОЕ выражение, то полное впечатление, что российская экономика и в самом деле неслась вперёд семимильными шагами: процент роста огромный, капиталовложения растут. Но... Это БЫЛИ ИНОСТРАННЫЕ капиталы! И большая часть российской экономики была подмята иностранцами, поскольку им и принадлежала..
В руках ин. акционерных обществ было 70% добычи угля в Донбассе: куда ни глянь - сплошные Юзы, Крузы, Болье, Гарриманы. В основном, бельгийцы и французы. Примерно 90% добычи платины в России находилось в руках иностранных компаний - как и изрядная доля золотодобычи. Ленский расстрел в 1912 помните?.. Стреляли русские стражники, но пули, строго говоря, были английские - потому что Ленские прииски принадлежали английской золотодобывающей компании "Лена-Голдфилс"... К 1914 иностранным финансовым синдикатам принадлежала примерно половина нефтедобычи и три четверти нефтеторговли. Как обстояло дело на юге России с механическими, сталелитейными, трубопрокатными заводами? Из 18 промышленных акционерных обществ 12 ПОЛНОСТЬЮ принадлежали ин. капиталу, в остальных шести доля ин. денег так или иначе присутствовала. "Иностранные" предприятия производили 67% южнорусского чугуна, 58% готовых металлоизделий. Электротехническая промышленность? Германский капитал занимал почти монопольное положение. До революции в России было только две компании, специализировавшиеся на производстве резиновых изделий. Одна, "Проводник", принадлежала французам, другая, "Треугольник" - немцам. Изрядная доля табачной промышленности была собственностью британской "Дженерал Рашен Тобакко Групп". Производство меди - в значительной степени собственность англичан и французов. Производство сельскохозяйственных машин - американцам. Конно-железные (конки) и последующие трамваи - в руках бельгийцев и немцев. 18 российских банков контролировали 75% всего капитала - и 40% акций этих банков принадлежало иностранцам. Принято восхищаться успехами русских инженеров, в кратчайшие сроки построивших Транссибирскую магистраль и Маньчжурскую жел. дорогу. В самом деле, есть повод для гордости - ВОТ ТОЛЬКО БОЛЬШУЮ часть средств на строительство выделили в виде кредита иностранные банки, и, соответственно, часть этих магистралей ПРИНАДЛЕЖАЛА им. Кстати, о кредитах. Царская Россия СИДЕЛА на кредитной игле даже, пожалуй, прочнее, чем Россия времён позднего ЕБН. Вот здесь и кроется корень зла! Человек не посвященный в тонкости бизнеса, может воскликнуть: "А собственно, что плохого в том, что иностранцы на свои деньги строили у нас заводы и шахты? Какая разница, кому они принадлежали, если они давали работу российским подданным"?!.. Ответ простой... Иностранный собственник ВЫВОЗИТ прибыль к себе домой - и ТУДА ЖЕ, ЗА ГРАНИЦУЮ УХОДЯТ ПРОЦЕНТЫ ПО КРЕДИТАМ. Уже в 1861-1866гг. из России вывезли золота не меньше, чем на 455 МИЛЛИОНОВ рублей. В перерасчёте на драгоценный металл это многие ТОННЫ... А в 1891-1913 гг., по подсчётам современных экономистов, Россия выплатила процентов по кредитам и погашений по гос.займам на сумму свыше 5 МИЛЛИАРДОВ рублей золотом, В ПОЛТОРА РАЗА БОЛЬШЕ, чем получила... В 1861г. накануне освобождения крестьян, средний доход на душу населения в России составляли 40% от германского и 16% от американского. В 1913г. - уже только 32% от германского и 11,5% от американского.
Одним словом, к 1917г. Россия была то ли сырьевым придатком, то ли просто КОРМУШКОЙ для Европы, которой в значительной степени и принадлежала. Фактически колония. Разве что флаг развевался свой, да на троне красовался свой монарх, совсем как настоящий - и корона имеется и горностаевая мантия... Вот только ни мозгов У НЕГО, ни реальной власти, ни умения что-то изменить... Туземный вождь с золотым кольцом в носу, что отдавал золотоносные земли за бусы...

Перепост отсюда: https://vk.com/al_feed.php?w=wall162787163_5173

Ідеальна держава Платона

Головною причиною занепаду держави Платон вважав «корозію» людської моралі. Тиранічний лад, заявляв філософ, з'являється у тих полісах, де вона вкрай зіпсована. Ці та інші платонівські ідеї займають провідне місце в античній ідейно–політичній спадщині.

І все ж таки загальна концепція політичного вчення Платона принесла йому вельми сумну славу. З певних позицій можна говорити навіть про велику інтелектуальну трагедію Платона як політичного мислителя. Недарма з перших десятиліть XX віку політична концепція Платона стала розглядатись рядом видатних спеціалістів–державознавців, мислителів – П. Новгородцевим, К. Поппером та ін. – як ідейна попередниця казармено–тоталітарного режиму.

Справа у тому, що в цій концепції провідне місце належить проекту (утопії) ідеальної держави, який був сконструйований самим Платоном. Створивши нормативну ідеальну модель «абсолютно досконалої держави» (у книзі «Держава» це був аристократичний устрій, а в «Законах» – з'єднано воєдино два начала: монархію і демократію), він прагнув перетворити цю теоретичну конструкцію в основу для здійснення «єдино правильної» політики. Якими ж були компоненти цієї моделі?

1. В ідеальній державі Платона ПОЛІТИЧНА ВЛАДА Є ПЕРВИННОЮ ЩОДО ІСНУЮЧИХ У СУСПІЛЬСТВІ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН. Влада держави має, по суті, божественний, а тому всеохоплюючий характер. У ній закони, норми, правила життя людей надаються згори, осягаються – як божественний дар – винятково мудрими філософами («з тонкою душею»), котрі, згідно з Платоном, повинні бути одночасно і державними правителями. Найвищим органом влади у платонівському проекті є НАДЗВИЧАЙНИЙ ОРГАН – так звані «Нічні Збори» із 10–ти найбільш мудрих і поважних віком стражів. Вони причетні до космічних і політичних знань.

2. Платон прискіпливо вибудовує у своїй утопії розгалужену систему підпорядкування всіх членів суспільства заданим законом державного правління. ВІН НЕСТРИМНИЙ РЕГЛАМЕНТАТОР: у своїх творах Платон до такої міри впорядковує людське життя, що зобов'язує «служителів закону» брати під свій контроль навіть побутові дрібниці, такі, наприклад, як розпорядок дня і ночі (скажімо, домогосподарок, на його переконання, слід піднімати серед ночі і зобов'язувати їх виконувати різні кухонні справи тощо). Державна влада має поділяти все населення на групи та різні (привілейовані і безправні) верстви, вона тримається на збройній силі.

3. Платон встановлює в ідеальній державі СУВОРУ ЦЕНЗУРУ НАД ДУМКАМИ ЛЮДЕЙ. Свою філософію він проголошує єдино істинною, єдино рятівною. їй, а не будь–якій іншій філософії, повинні навчатися майбутні громадяни, вона повинна лежати в основі державного ладу, як одкровення з неба, як абсолютна і повна істина. Отже, всі інші системи приречені на заборони і кари: незалежний пошук істини, таким чином, припиняється.

4. НЕТЕРПИМІСТЬ ЗВОДИТЬСЯ У ПРИНЦИП. Платонова держава слугує повсюдному запровадженню цього принципу у життя, спираючись на силу закону і примус. За різнодумство та інші непослухи передбачаються жорстокі покарання: смертна кара, побиття, різного роду обезчещення і приниження, таврування і т. д. Чи не правда, моторошним холодом віє від усієї цієї ідейної споруди давньогрецького архітектора людського щастя?

5. Це відчуття тільки посилюється, коли, читаючи платонівські праці, з'ясовуємо, що у цьому ідеальному суспільному устрої ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ ГРОМАДЯН – і в ранньому дитинстві, і в юності, і в зрілому та похилому віці – перебуває ПІД НЕОСЛАБНИМ НАГЛЯДОМ ДЕРЖАВИ. Остання контролює і спрямовує їхні помисли і дії, лінію поведінки індивіда, одне слово, перетворює його на службове обличчя цілого, він, по суті, повністю втрачає світоглядну і всяку іншу автономію.

6. Увесь спосіб життя людей визначається державними законами – таким уявляє собі автор «Держави» і «Законів» ідеальне людське співжиття. Але як цього досягти? Філософ пропонує ось який захід: щоб зробити громадян відданими державі, необхідно відняти у них все своє, все, що знаходиться у приватному обігу, і зробити його спільним. У цьому – кульмінація комунізму Платона.

Інакше кажучи, Платон вважає за необхідне ЗНИЩИТИ ПРИВАТНУ ВЛАСНІСТЬ з тим, щоб задля досягнення блаженного стану людського співжиття, УСУСПІЛЬНИТИ ЇЇ, передати у повну і безстрокову державну власність. Як бачимо, навіть великий розум не застрахований від трагічних (особливо, якщо вони вперто переносяться в політичну сферу суспільного життя!) інтелектуальних помилок. Хто сьогодні стане заперечувати, що сама історія, увесь багатовіковий досвід людства винесли справедливий і, здається, остаточний присуд цій давній політичній ідеї? Хто не знає тепер, до чого веде на практиці суцільне знищення приватної власності? Характерно, що Платон був настільки одержимим ідеєю усуспільнення людського життя і професій, що своїми ідеальними законами забороняв мешканцям поліса займатися кількома ремеслами: за порушення і тут передбачалося жорстоке покарання.

Усі компоненти платонівської моделі ідеальної держави, насамперед названі вище, дали поштовх розвитку ідей, котрі в різні історичні періоди і в різних країнах тисячоліттями отруювали людську свідомість, логіка комуністичного світобачення нівечила політичний кругозір державних діячів. Філософські засади авторитетного античного автора, з віками набравши «багатокольорового» концептуального забарвлення, розбурхували ниці людські поривання. І зливались воєдино небезпечні політичні устремління благородних простаків і політичних фанатиків, революційних авантюристів і кримінальних злочинців! Аж доки не виник злочинно–терористичний державний устрій, який у XX столітті назвали тоталітарним режимом («закритим суспільством»).

У чому ж полягає принципова спорідненість платонізму з тоталітаризмом? Оскільки кінцевий стан історичного розвитку людського суспільства видається відомим, суспільство має бути економічно, політично та ідеологічно організоване таким чином, щоб максимально полегшити досягнення цього стану. При цьому все (свобода, гідність особи) приноситься в жертву утопічному майбутньому. Створюється такий тип суспільного устрою, коли держава привласнює собі функції управління не тільки у політичній, але й в економічній і духовній сферах, насильницьки регулює їх у дусі пануючої, орієнтованої на ідеальне майбутнє, ідеології.

Спільність (усуспільненість), рівність і колективізм – основні принципи людського співжиття у платонівській утопії. За такою ж, чи майже за такою, схемою утверджувались усі тоталітарні режими XX століття.

Ясна річ, Стародавня Греція не знала таких сучасних понять, як «відкрите суспільство», «закрите суспільство», «тоталітарний режим». Але глянути в далеку минувшину крізь призму самих цих категорій дуже слушно. По–перше, тому, що йдеться про одне й те ж саме суспільне явище, яке було і є в центрі політики, суспільно–політичного життя як античності, так і сучасності,– про людську свободу. Зауважимо, що сам Платон, вихований на грецькій свободі, владно накладає на неї руку, запропонувавши грекам суворо–деспотичний ідеал державного устрою. В цій парадоксальній обставині віддзеркалюється одна із духовних суперечностей сильних натур – вимагаючи свободи для себе, вони не визнають свободи для інших. Такі натури дуже небезпечні тим, що їх найчастіше приваблює саме сфера політики. Так було в усі часи, так і сьогодні.

Отже, форма правління – тоталітарна аристократія. Засади: суспільний комунізм та казарменний соціалізм.

2.     Аргументи «проти»

·         Не дозволяється будь-яке мистецтво, що не є корисним. Гомер та інші заборонені, оскільки вони показують погану поведінку богів, викликають у читача страх перед смертю та з інших причин. Окрім цього, не може бути оповідань, в яких погане є щасливим, а добре – ні. Також під заборону підпадають драми, оскільки добра людина не повинна бути готовою зображати погану. Платон вважає за потрібне об’явити всіх поетів в своїй державі "персонами нон ґрата". Під цензуру підпадає також музика. Допускаються прості ритми, які висловлюють хоробре та героїчне життя, радість.

·         2 вищі суспільні класи складають комуністичну спільноту. Це негативна риса моделі, бо воїни і філософи-правителі, тобто велика частина населення не можуть мати приватної власності; через це багато з них не можуть осягнути потрібних їм матеріальних благ і щастя, що для багатьох полягає в сім’ї.

·         Не може існувати індивідуальних, приватних інтересів, бо вони, на думку філософа, «роз’єднують державу». Отже, воля і свободи громадян обмежуються.

Це, по-суті тоталітарний режим, а ми знаємо з історії, що це дуже негативне явище.

Нівелюється прагнення людини бути щасливою, її права і свободи. Згідно моделі, особа поглинається державою, в її житті не знаходиться місця для особистого щастя.

·         Вікові обмеження на право народжувати дітей (жінки – 20-40 років, чоловіки – 25-55 років). Якщо батьки не дотримувалися, дітей знищували – несправедливість. Слабких дітей також знищували.

·         Допускає жорстоку політику – правителі мали право здійснювати обман, шантаж, підкуп, політичні вбивства, хабарництво; тобто мета завжди виправдовує будь-які засоби.

Держава має існувати насамперед для забезпечення щастя громадянам, а не для того, щоб існувати. А в моделі Платона все навпаки.

Після поїздки до тирана Діонісія Платон зрозумів, що подібної держави не може існувати і в своїй праці «Закони» описав новішу, реалістичнішу модель держави – законодавчу, особливості якої:

·         Мудрих правителів заміняють закони, які виконуються добровільно на основі власних переконань.

·         Форма правління – щось середнє між монархією і демократією

·         Наявність 37 «стражів закону» - виконавча влада.

·         Поділ соціуму на 3 групи:

А) власне громадяни

Б) чужинці, в яких обмежений строк перебування в полісі(20 років)

В) раби-невільники

- Допускає приватну власність, контрольовану державою.

Така модель також негативна.

3.     Справедливість на прикладі держави

В першій із 10 книг (частин) він уточнює, чим справедливість не є. В її кінці панує апорія. Висловлюються, зокрема, думки, що справедливість є перевагою сильнішого, несправедливі мають краще життя тощо. Із аргументацією, що речі можна краще побачити в більших масштабах розглядається питання справедливості на прикладі держави.

Держава Платона виникає з огляду на поділ праці, оскільки ніхто не може себе сам забезпечити, й існує із вищих цілей. Він розпізнає три верстви населення: масу, солдатів та контролерів. Кожен із представників цих верств має свої чесноти. Мета держави полягає в забезпеченні перемоги над іншими народами та функціонування економіки для малої кількості людей. Атлантида є ідеалом держави. А найкращою політичною формою держави вважається аристократія, інші форми (тимократія, олігархія, демократія та тиранія) є такими, що виродилися. Необхідно додати, що поняття демократії не використовується в нинішньому сенсі слова.

4.     Навчання

В своїй утопічній праці він вважає, що навчання повинно здійснюватися за допомогою строгої цензури. Гомер та інші заборонені, оскільки вони показують погану поведінку богів, викликають у читача страх перед смертю та з інших причин. Окрім цього, не може бути оповідань, в яких погане є щасливим, а добре – ні. Також під заборону підпадають драми, оскільки добра людина не повинна бути готовою зображати погану. Платон вважає за потрібне об’явити всіх поетів в своїй державі "персонами нон ґрата". Під цензуру підпадає також музика. Допускаються прості ритми, які висловлюють хоробре та героїчне життя, радість.

Для учнів встановлюється строгий режим тренування без риби, спецій та солодощів. В результаті цього людям не буде потрібний лікар. До певного віку підліткам забороняється бачити щось негарне. Але в правильний час вони повинні отримати певні поштовхи, для того, щоб без виникнення страху тощо пізнати інсування таких речей. Якщо вони в стані подолати ці проблеми, тоді підходять для посади контролера (див. нище). Отже, початок навчання у людей спільний, чим вища верства, тим довше продовжується навчання.

5.     Верстви населення

Контроль населення здійснюється наступним чином: найкращі батьки повинні народжувати найбільше дітей. Перших зводять на великих святах за допомогою підтасованої лотереї. При цьому, брехня є прерогативою держави. Слабих дітей знищують після народження (див. Спарта!). Тільки у віці 20-40 (жінки) та 30-50 (чоловіки) дозволяється мати дітей. Все інше дозволено, але повинно бути абортовано. Діти забираються у батьків після народження, без реєстрації. Молоді називають всіх старших громадян тато або мати, або різновікових – брат та сестра.

Контролери повинні бути наділені від природи інтелектом. Їхньою позитивною якістю є мудрість, тобто раціональна частина душі. Контролери повинні бути потрібні знання, для того, щоб носити ідею блага/добра (або брати участь в ній). Контролери повинні мати маленькі будинки та харчуватися просто й разом із іншими контролерами. Ця верства ототожнюється із раціональною частиною душі – розумом.

З економічної точки зору така держава є комуністичною. Володіння додатковою приватною власністю не передбачається. Торгівля та ринок жорстко регулюється. Держава націлена на забезпечення усіх членів суспільства, не тільки окремих класів. Комунізм розуміється не тільки в економічному ракурсі, але й в родинному. Друзі-контролери (можливо й члени інших верств населення) повинні володіти спільним майном, а також спільними дружинами та дітьми. Повна рівноправність та рівність статей вимагається також, отже контролерами повинні бути також жінки, оскільки єдиним важливим є рівень пізнання ідеї добра. Королі повинні бути філософами. Проте, як? Або король повинен стати філософом, або філософ – королем. Другий метод поки що не можливий, оскільки філософів в нефілософській державі не люблять. Перший, можливо. На практиці із молодим Діонісом ІІ. не вийшло.

Солдати мають сильний емоційний компонент (певний природній гнів) у своєму характері. За допомогою навчання та обмеження вони повинні стати хоробрими, для того, що забезпечувати зовнішні інтереси держави. Ця верства населення прирівнюється до емоційної частини духу. Якщо солдат продовжує навчання та пізнає ідею добра, тоді він може стати контролером. Селяни та робочі = маса мають певні страсні / інстинктивні бажання. Їх чеснотами є обмеження, розсудливість, благо розумність.

6.     Етика

Справедливість, коли всі три верстви суспільства – солдати, маса та контролери - можуть займатися власними справами без того, щоб втручатися в справи інших верств, іншими словами, коли забезпечена спеціалізація. Всі виконують дані їм завдання, дотримуються своїх чеснот. Із цього виводиться етика Платона з основними чеснотами – мудрість, хоробрість, розважливість та справедливість. Проте, більшість прав отримують контролери, оскільки є наймудрішими із усіх. Отже, розум (контролери) повинен керувати, воля (солдати) виконувати, а інстинкт / почуття (маса) – дотримуватися наказів інших двох сил.

7.     Критика

Платонська держава критикується Аристотелем, а особливо Карлом Поппером. Останній вважає цей ідеальний тип держави тоталітарним режимом та ворогом свого "відкритого суспільства". Він зауважує, що в такій державі вчитель Платона Сократ був би страчений за те, що він був "главарем".

Платонова держава була переглянута в іронічній формі в романі "Дивний новий світ" Олдоса Хакслі. Відсутність глибоких почуттів, обмеження релігії та культури є характерними рисами людей, що живуть в змальованому в книзі дистопічному суспільстві. Суспільство поділено на 5 каст плюс 5 контролерів. А за допомогою винаходу процесу індустріалізації та автоматизації (Форд вважається божеством цієї утопії) люди від народження створюються для певної касти. Їх поведінка виховується за допомогою сугестивної психології та шокової терапії в стилі собаки Павлова. Отже, потреби встановлюються на такому низькому рівні, що їх можна і треба (суспільне правило) задовольняти відразу, для того, щоб не виникало болю, який виховує волю зруйнувати існуючий порядок. Існує також суспільний наркотик – "сома", який діє без негативних наслідків, тримає людей юними аж до 60 років (опісля вони раптово вмирають). Отже, біль та страждання забираються у людей, проте, головний герой приходить до висновку, що без цих почуттів не може існувати саме щастя.

Паралелі до Платоновою утопії: Контролер = філософ, кастове суспільство, діти ростуть без батьків, фільми 3-д без жодного внутрішнього сенсу, книжок та мистецтва не існує, страх перед смертю забирається за допомогою сугестивною психології.

Твором, який також почерпнув із Платонівської держави вважається роман "Утопія" (місце, яке не існує або щасливе місце) Томаса Мора. Вважається, що тут він критикує поняття справедливості та системи економічного комунізму Платона, хоча й його позиція є трохи невизначеною, оскільки автор зазначеного твору викладає свої думки нейтрально, навіть трохи дистанціюється від своєї праці.

Велосипед на війні.

Велосипед і війна

Лютнева революція в Росії

Революція в Росії