Методи голодомору

 

Методи здійснення Голодомору в Україні Юрий Шаповал, для «Главреда» Для здійснення геноциду комуністична радянська влада у 1932-1933 роках розробила повноцінний механізм.

 

І він, незважаючи на актуальність цієї теми у суспільстві, залишається невідомим широкому загалу. Тому пропонуємо своєрідне узагальнення від д.і.н., професора, завідувача відділу Інституту політичних та етнонаціональних досліджень Національної академії наук України – Юрія Шаповала.

Для української та світової спільноти поступово стають доступними документи, що відображають діяльність вищого керівництва СРСР у 1932-1933 роках, поведінку регіональних лідерів, зокрема партійно-державної номенклатури УРСР. Вони також дозволяють зрозуміти, як саме, за допомогою яких механізмів сталінський режим отримував хліб, мотивуючи це потребами модернізації, Молох якої поглинув життя мільйонів людей. Ці документи дозволяють чіткіше зрозуміти доктринальні та ситуативні мотиви, якими керувався комуністичний істеблішмент.

Архівні документи також дозволяють тепер системніше, не спрощено і не однобоко, уявити, якими саме методами наносився «рішучий удар» по українському селу.

Натуральні штрафи. Вони запроваджувалися постановою ЦК КП(б)У від 18 листопада «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель». Зокрема, щодо одноосібників, які не виконували план хлібоздачі, дозволялося застосовувати натуральні штрафи по м'ясозаготівлі у розмірі 15-місячної норми та річної норми картоплі. І треба було здавати хліб.

20 листопада Раднарком УРСР прийняв рішення про запровадження натуральних штрафів у колгоспах, які «допустили розкрадання колгоспного хліба і злісно зривають план хлібозаготівель, застосувати натуральні штрафи в порядку додаткового завдання з м'ясозаготівель у розмірі 15-місячної норми здачі даним колгоспом м'яса - як узагальненого». Тобто впроваджувався принцип як одноосібної, а й колективної відповідальності.

Заборона торгівлі товарами. 1 грудня 1932 року Раднарком УРСР заборонив торгувати картоплею в районах, які злісно не виконували зобов'язань щодо контрактації та перевірки наявних фондів картоплі в колгоспах. До списку потрапили 12 районів Чернігівщини, по чотири райони Київської та Харківської областей. 3 грудня у низці районів України заборонено торгівлю м'ясом та худобою. З 6 грудня за постановою ЦК КП(б)У та Раднаркому УРСР ці села почали вносити на так звані «чорні дошки».

Припинення постачання промислових товарів. Ще 30 жовтня 1932 року Молотов у телеграмі Сталіну писав: «Використовуємо промтовари як заохочення, а позбавлення частини промтоварів – як репресію щодо колгоспів, а особливо одноосібників». І тут, як стверджують джерела, для сталінського прем'єра дрібниць не було. Наприклад, 20 листопада 1932 Молотов телеграфує Косіору з Геніческа: «Досі в районах діє розпорядження про продаж сірників, солі і гасу. Є про це телеграма Бляхера від 9 листопада. Слід терміново це скасувати та простежити виконання».

15 грудня 1932 року ЦК КП(б)У затверджував список 82 районів, куди припинялися постачання промислових товарів через те, що ці райони не виконали план хлібозаготівель.

Заборона селянам тікати з голоду. Восени 1932-го та взимку 1933 року діяла так звана харчова блокада кордонів України з використанням внутрішніх військ та міліції. Вона виключала можливість виїзду селян з УСРР, прирікаючи їх на смерть. При цьому неможливим був харчовий реверс, тобто приватним особам не дозволялося ввозити без дозволу держави продукти з Росії в Україну.

22 січня 1933 року Сталін і Молотов направили партійним і радянським органам директиву, в якій наголошувалося, що міграційні процеси, що почалися внаслідок голоду серед селян, організовані «ворогами Радянської влади, есерами та агентами Польщі з метою агітації «через селян» у північних районах.

У зв'язку з цим органам влади та ГПУ УРСР та Північного Кавказу наказувалося не допускати масового виїзду селян до інших районів. Відповідні вказівки було надано транспортним відділам ОГПУ СРСР. Примітною є наступна деталь: голод не торкнувся сусідніх з Україною області Росії. Ось чому українські селяни, які постраждали від голоду (які могли пройти через встановлені кордони) ходили туди міняти і купувати хліб.

Введення паспортної системи. 15 листопада 1932 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло рішення «Про паспортну систему та розвантаження міст від зайвих елементів», в якому зазначалося, що з метою «розвантаження Москви і Ленінграда, а також інших великих міських центрів СРСР від зайвих, не пов'язаних з виробництвом та установами, а також від кула містах», необхідно запровадження єдиної паспортної системи у СРСР зі скасуванням інших видів посвідчень.

27 грудня 1932 року Центральний Виконавчий Комітет та Рада Народних Комісарів СРСР ухвалили спільну постанову «Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР та обов'язкову прописку паспортів», а 31 грудня того ж року відповідну постанову ухвалили Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет та РНК УРСР.

28 квітня з'явилася постанова РНК СРСР про видачу паспортів громадянам СРСР по всій території країни. У ухвалі зумовлювалося, що «громадяни, які постійно живуть у сільській місцевості, паспортів не отримують» . Облік населення у цих місцевостях здійснювався за поселенськими списками сіл та селищними радами під контролем районних управлінь міліції.

Дії на селі комуністичної спецслужби. Архівні документи свідчать, що вона придушувала реальний опір селян (там, де воно мало місце), а також займалася фабрикацією різноманітних справ, метою яких була превентивна протидія невдоволенню селян.

Серйозним чинником, який радикально відрізняв ситуацію в Україні від того, що відбувалося, скажімо, в Росії чи Казахстані, були зміни в національній політиці. 14 грудня 1932 року Сталін разом із Молотовим підписав постанову ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР у зв'язку з проведенням хлібозаготівельної кампанії. Цей документ вимагав «правильного проведення українізації» в Україні та за її межами, у регіонах, де компактно мешкали українці. Документ також містив категоричну вимогу боротися з петлюрівськими та іншими «контрреволюційними» елементами . Це означало не лише кінець, хоч і контрольованої, але все ж таки політики «українізації», а й початок антиукраїнських «чисток».

Це підтвердили події 1933 року, на початку якої у партійно-державному керівництві УРСР відбулися кадрові зміни. Найсуттєвішим із них було призначення Павла Постишева другим секретарем ЦК КП(б)У та першим секретарем Харківського обкому КП(б)У. Одночасно він залишився секретарем ЦК ВКП(б). Надруковані архівні матеріали показують, як саме протягом 1933 року Постишев та його «команда» (люди з його найближчого оточення, а також партійні працівники, які приїхали з Росії для «зміцнення») здійснювали господарську лінію Кремля в отриманні зерна, а також займалися широкомасштабною «чисткою» всіх громад. Останніх почали звинувачувати в організації голоду.

Політичні підсумки подій 1932-1933 років підбив Постишев у промові на об'єднаному Пленумі ЦК і Центральної Контрольної Комісії КП(б)У листопаді 1933 року. Він наголосив, що колгоспи в Україні зроблені більшовицькими. Постишев також наголосив, що саме «помилки та промахи, допущені КП(б)У у здійсненні національної політики партії, були однією з головних причин прориву 1931-1932 років у сільському господарстві України. Немає сумніву, що без ліквідації помилок у здійсненні національної політики партії, без розгрому націоналістичних елементів, що засіли на різних ділянках соціального будівництва в Україні, неможливо було б ліквідувати відставання її сільського господарства». Пленум прийняв резолюцію, в якій було написано, що «наразі головною небезпекою є місцевий націоналізм, який поєднується з імперіалістичними інтервентами».

Цей «даний момент» розтягнеться на багато років. Таким чином, буде легітимовано згортання політики «українізації», початок масових репресивних кампаній в Україні вже 1933 року, які згодом органічно впишуться в «великий терор» 1936-1938 років.